Міжнародна хартія
з охорони й реставрації
нерухомих пам'яток і визначних місць
(Венеціанська хартія)
Монументальні твори, що увібрали духовні надбання минувшини,
відіграють у сучасному житті роль живих свідків багатовікових
традицій. Людство з кожним днем чимраз відчутніше усвідомлює
загальнолюдську цінність пам'яток, розглядає їх як спільні
надбання, визнає відповідальність перед наступними генераціями за
їх схоронність і вважає себе зобов'язаним передати поколінням цю
спадщину в усьому багатстві її автентичності.
Саме тому необхідно на міжнародному рівні спільно визначити і
сформулювати основні принципи охорони й реставрації нерухомих
пам'яток, надаючи при цьому кожній країні можливість слідкувати за
втіленням їх у межах власної культури і традицій.
Вперше викладені в Афінській хартії 1931 року, ці
фундаментальні принципи сприяли розвиткові широкого міжнародного
руху, знайшли відображення в національних документах, діяльності
IKOM та ЮНЕСКО, а також у створенні останньою Міжнародного
дослідницького центру зі збереження та реставрації культурних
цінностей (Римського центру). З усвідомленням і критичним
осмисленням складності й різноманітності сучасних проблем виникла
необхідність переглянути принципи згаданої хартії, щоб поглибити
їх і розширити сферу їхньої дії.
З огляду на вищевикладене, 21-31 травня 1964 року у Венеції
зібрався II Міжнародний конгрес архітекторів і технічних
спеціалістів у царині нерухомих історичних пам'яток, що ухвалив
такий текст.
1. Поняття "нерухома історична пам'ятка" поєднує як окремий
архітектурний твір, так і міське чи сільське утворення, що
засвідчує характерні ознаки певної цивілізації, певної фази
розвитку або історичної події. Це поняття поширюється не лише на
визначні пам'ятки, а й на скромні зразки творчості, які набули з
плином часу культурної значущості,
2. Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток
становить сферу діяльності, що охоплює різні галузі науки й
техніки, які можуть сприяти вивченню та охороні історичної
спадщини.
3. Охорона й реставрація нерухомих історичних пам'яток
спрямована на збереження їх не лише як творів мистецтва, а й як
свідків історії.
4. Першочерговою вимогою охорони нерухомих історичних
пам'яток є постійний догляд за ними.
5. Утилітарне використання нерухомих історичних пам'яток
сприяє їх охороні; таке використання бажане, але без зміни
архітектурної структури та декору споруди. Тільки в рамках цих
обмежень можуть бути дозволені зміни, яких вимагає еволюція
звичаїв і побуту.
6. Охорона пам'ятки передбачає збереження її оточення, яке не
порушує масштабності споруди. Якщо традиційне середовище
збереглося, його не слід порушувати; будь-яке нове будівництво,
знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об'ємів і
кольору, недопустимі.
7. Пам'ятка невіддільна від історії, свідком якої вона є, та
від навколишнього середовища, в якому вона розташована. Отже,
переміщення пам'ятки цілком або частково може бути допустимим лише
у випадках, коли цього вимагає збереження пам'ятки, або може бути
виправданим вищими національними та міжнародними інтересами.
8. Скульптурні, живописні чи декоративні елементи, які є
невід'ємною частиною пам'ятки, можуть бути відокремлені лише в
тому разі, коли це - єдиний спосіб забезпечення їхньої
схоронності.
9. Реставрація розглядається як унікальний захід охорони
пам'ятки. Метою реставрації є збереження й виявлення естетичної та
історичної значущості пам'ятки, що базується на обачливому
ставленні до історичної субстанції як автентичного документа.
Реставрація завершується тоді, коли починається гіпотеза; що ж до
гіпотетичних відтворень, то всякі доповнення, визнані необхідними
з естетичних чи технічних міркувань, мають відрізнятися в
архітектурній формі пам'ятки і нести ознаки нашого часу.
Археологічні та історичні дослідження нерухомої пам'ятки мають
завжди передувати реставрації та супроводжувати реставраційні
роботи.
10. У тих випадках, коли застосування традиційної техніки
виявиться непридатним, зміцнення нерухомої історичної пам'ятки
може бути здійснене за допомогою сучасної техніки консервації та
будівництва, ефективність якої доведена науковими даними й
гарантована практичним досвідом.
11. Необхідно зберігати нашарування різних епох, привнесених
в архітектурну форму історичної пам'ятки, оскільки єдність стилю
не є метою реставрації. Якщо будівля поєднує в собі нашарування
різних епох, розкриття ранішого шару є виправданим лише в
надзвичайних випадках і може проводитися за умови, що вилучені
елементи не становлять інтересу, а виявлений при цьому фрагмент
являє собою значне історичне, археологічне або естетичне явище і
стан наступного забезпечення його схоронності не викликає сумніву.
Оцінка цих елементів і рішення про видалення їх не можуть
визначатися міркуваннями лише автора реставрації.
12. Елементи, яким належить замінити відсутні частини, мають
гармонійно вписуватись у загальну форму пам'ятки, але водночас і
відрізнятися від автентичних фрагментів, щоб запобігти
фальсифікації пам'ятки як документа історії та твору мистецтва.
13. Доповнення допустимі лише в разі, якщо за їх виконання
залишаються незайманими всі варті уваги частини споруди, її
традиційне оточення, композиційна рівновага та зв'язок із
навколишнім середовищем.
14. Визначні історичні місця мають бути об'єктами особливої
турботи з метою охорони їхньої цілісності й забезпечення умов їх
сучасного використання, упорядкування та виявлення значущості.
15. Розкопки слід проводити згідно з науковими нормами та за
Рекомендацією щодо міжнародних принципів, які застосовуються під
час археологічних розкопок, прийнятою ЮНЕСКО 1956 року
(
995_237 ).
Слід забезпечувати консервацію руїн, а також уживати заходів
щодо охорони й постійного захисту архітектурних елементів і
виявлених під час розкопок предметів. Крім того, необхідно вживати
заходів, що мають сприяти усвідомленню значимості розкритої
пам'ятки, але не спотворюватимуть її змісту.
Будь-які реконструкції слід виключити одразу; можна вдаватися
лише до анастилозу, тобто до відтворення фрагмента пам'ятки з
наявних, але розрізнених елементів. Нововведені сполучувані
елементи мусять бути завжди пізнаванними та мінімальними,
необхідними для забезпечення умов охорони пам'ятки та відтворення
втрачених зв'язків цілісної форми.
Документація та публікація
16. Роботи, пов'язані з охороною, реставрацією та розкопками,
завжди мають супроводжуватися складанням грунтовної документації у
вигляді аналітичних і наукових звітів, ілюстрованих графічними
зображеннями чи фотографіями. В документації мають бути
зафіксовані всі етапи роботи з розкриття, зміцнення, відтворення
фрагментів та сполучення їхніх елементів, а також технічні й
творчі досягнення, виявлені під час цих робіт.
Документацію слід зберігати в архіві відповідної державної
установи та надавати в користування дослідникам; рекомендується її
публікація.
Праці Центру пам'яткознавства. - К., 1992. - Вип. I. - С.
52-55.
Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997
